UA знак свободи

країна укрів


Хрестос воскрес


Хрестос воскрес

Щасливої Паски


Відчинити | Комментариев 5

UA знак свободи. Країна укрів з BTB.net


P.S. примітка переписчика: А виявляється, що межа Європи проходила по Дніпру, а далі починалась Асія, с(т)рана бахов.

    Засновником Росії був… Китай!

Під час мандрівок у Монголію наші князі побачили велику китайську стіну, і назвали всю тамтешню країну звичною назвою – Китай. Річ у тім, що слово „кита” староукраїнською мовою означає плетіння (звідси, наприклад, слово „китиця”).

Російський історик Ключевській небезпідставно вважав Андрія Боголюбського, князя Суздаля або Залісся, як називалася в ХІІ столітті сучасна Центральна Росія, першим власне російським князем. „З Андрієм Боголюбським великорос вперше вийшов на історичну арену”, – писав російський історик Ключевський. Нещодавно від дня „виходу великороса на арену” минуло 850 років – 1156 року Андрій Боголюбський стає князем Залісся – Володимиро-Суздальського князівства.

З ХІІ століття нащадки старшого сина Володимира Мономаха – Мстислава Великого (1125-1132 рр.) княжили переважно в Україні, та все ще періодично залежних від Києва Смоленську та Новгороді, а нащадки молодшого сина – Юрія Довгорукого – дедалі більш автономно керували в Заліссі (сучасній Московській та навколишніх областях Росії).

Чому ж така велика увага цьому князеві? Річ у тім, що до нього всі князі династії Рюриковичів традиційно вважали, що їхня Батьківщина (”отчина”) – це Русь, тобто земля сучасної Київської, Житомирської, Чернігівської, та частин Черкаської і Полтавської областей. Руссю в ті часи називалася лише ця територія Центральної України, а починаючи кінця 12 століття – і Західна Україна. Вся решта земель, підконтрольних Рюриковичам (Залісся, Новгород, Полоцьк, Псков тощо) Руссю не вважалися, а, отже, не були й Батьківщиною чи отчиною для князів-Рюриковичів.

Всі князі династії зобов’язані були берегти цю землю, посилаючи дружини воювати на користь Києва навіть з тих земель, де степовиків ніколи й не бачили.

Літопис повідомляє зворушливу історію, коли князь Ростислав, онук Володимира Мономаха, який все життя княжив у далекому Смоленську, відчувши, що вмирає, сказав: ”Не можу я тут лягти. Повезіть мене до Києва. Якщо мене Бог візьме в дорозі, то покладете мене, за отчим благословінням, у Церкві святого Феодора (у Києві). Якщо ж Бог відпустить недугу сю, то пострижуся в Печерському монастирі”.

Коли іншого князя – сина Володимира Мономаха, прагнули вигнати з Русі і відправити до Курська, він сказав: ”Я волю на своїй отчині смерть прийняти. Краще мені смерть з дружиною на своїй отчині і дідізні узяти, ніж Курське княжіння”.

Саме Андрій Боголюбський, засновник села Боголюбово під Суздалем, та його нащадки, переступили цю традицію, якій всі князі династії Рюриковичів були вірні три століття – вважати Київ і Київщину своєю єдиною Батьківщиною.

Батько Андрія Боголюбського, Юрій Довгорукий, який майже все життя княжив у Заліссі, докладав усіх зусиль, щоб заволодіти Києвом. Однак Юрій Довгорукий був князем-невдахою – його тричі виганяв з Києва молодший від нього Ізяслав Мстиславич.

Син Юрія Довгорукого Андрій уже не хотів жити на Русі. „Пішли додому затепло, на Русі нам місця нема”, – казав він батькові, який, попри все, тримався мрії про Київ. Андрій Боголюбський, вихований усе життя в Суздалі, вже не вважав Русь своєю Батьківщиною. Тим більше, що він був сином половчанки, дочки хана Аєпи. Зовнішність суздальського князя, відтворена радянським ученим Герасимовим по його останках, досить характерна для походження князя. А на той час більших ворогів, ніж половці, у Києва і Русі не було.

Сам Андрій Боголюбській в боротьбі проти Києва постійно підтримував своїх родичів половців – основного ворога Русі.

Водночас, головною причиною опозиційності Суздальського Залісся проти Русі були не родинні зв’язки князів з половцями, а природні геополітичні інтереси нового народу, який народився в Заліссі від сплаву фіно-угорських племен, під впливом церковнославянського мови та первинної київської адміністрації. До речі, назва Суздаль, як і більшість власних назв Центральної Росії, має фіно-угорське походження.

Кияни у відповідь теж не взлюбили Андрія Боголюбського. Через це, після того, як після смерті Ізяслава Мстиславича на княжіння у Київ таки потрапив Юрій Довгорукий, Андрій постійно сидів у фортеці Китай-город, що була на місці сьогоднішньої Китаєвої пустині, сьогодні – в межах міста.

Через те, що він жив у фортеці Китай-город та майже не виходив із неї, кияни й брати-князі прозвали його „Китаєм”.

Річ у тім, що слово „кита” староукраїнською мовою означає плетіння (звідси, наприклад, слово „китиця”).

Усі містечка-фортеці на Київських горах віддавна мали штучні укріплення, зроблені з переплетених дерев‘яних каркасів, заповнених землею. Залишки такої стіни від VI-VII століття вчені знайшли на Старокиївській горі, біля сучасного Історичного музею. Поверху такі стіни мали критий хід – заборола з бійницями. Ззовні стіна обмазувалася глиною (аби уникнути підпалу), та фарбувалася вапном (українські хати мали приблизно таку ж конструкцією стін). Вся фортеця виглядала білокам‘яною, сяяла на сонці і гарно увінчувала пагорби. За бойовими якостями така стіна не поступалася кам‘яній – каміння з пороків – камнеметів просто в‘язли в ній, тоді як кам‘яну стіну вони розбивали. Основним недоліком таких фортець була недовговічність таких стін, їх часто треба було лагодити.

Під час мандрівок у Монголію наші князі побачили велику китайську стіну, і назвали всю тамтешню країну звичною назвою – Китай.

В Україні „білокам‘яні” фортеці увінчували київські гори: Боричів, Старокиївську, Дитинку, Хоривицю, Щекавицю, а також Білгород (нині село Білгорода на околиці Києва), Вишгород, Родень, Витичів, Переяслав, та чимало інших українських міст – в тому числі й Китай-город, у якому закрився Андрій Боголюбський під час князювання в Києві його батька. Після смерті Юрія Довгорукого протистояння між киянами та суздальцями-„залішанами” тільки загострилося. Як пише літопис, суздальців було вибито в Києві та по всіх містах Русі.

У 1169 році князь Китай захопив Київ, відбивши його у Великого Київського князя Мстислава Ізяславича, сина головного ворога Юрія Довгорукого. Перед тим Андрій Боголюбський утік з Русі до Суздаль, викравши ікону Вишгородськой Богоматері, яка тепер в Росії називається Володимирською.

Захопивши Київ, суздальській князь влаштував небувалий розгром. Літопис пише: ”І грабували вони два дні весь город — Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в’язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна множина, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали ... Запалений був навіть монастир Печерський святий Богородиці поганими, але Бог молитвами святої Богородиці оберіг його від такої біди. І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота невтішима, і сльози бесперестанні. Це ж все зроблено за гріхи наші”.

Літописець називає військо Андія Боголюбського „поганими”. Так у літописах називаються виключно іноземці, та й то язичники.

Після такого тріумфу князь Китай розперезався. Він навіть почав наказувати князям київської династії. Правда, отримав відкоша.

Андрій Боголюбській сказав Роману (сину саме того Ростислава, який їхав умирати до Києва): ”Не ходиш ти в моїй волі з братами своїми, так піди ти з Києва, а Давид — з Вишгорода, а Мстислав — з Білгорода. А ось вам Смоленськ, їм і поділіться”.

Очолив опір Мстислав. Як пише літопис, ”Мстислав від юності звик не боятися нікого, а тільки Бога одного берегтися. І повелів він, Андрєєвого посла узявши, постригти [йому] перед собою голову і бороду, сказавши йому: ”Іди ж до князя свого і скажи йому: ”Коли ти з такими словами прислав не яко до князя, а як до підручної і простої людини, то що ти задумав, то і роби. Хай Бог розсудить”. Андрій зібрав воїв своїх — ростовців, суздальців, володимирців, переяславців, білозерців, муромців, і новгородців, і рязанців, – і, порахувавши їх, знайшов, що їх п’ятдесят тисяч. І послав він, сказавши їм: ”А Мстислава, схопивши, не учиніть же йому нічого, а приведіть його до мене”.

Як пише літопис, під Вишгородом ”Мстислав ударився з полками їх, і потоптали вони середній полк, а інші супротивники, побачивши [це], оточили його, тому що Мстислав в’їхав в них з невеликим військом. І тоді змішалися обидва, і велике було сум’яття, і стогін, і крик сильний, і голоси невідомі, і видно було тут, як ламалися списи, і [чутний] був дзвін зброї, від великого пилу не впізнати [було] ні кінного, ні пішого”.

Киянам допоміг луцкий князь Ярослав Ізяславіч, точніше слух про нього: ”І прийшли в замішання війська їх, і, не дождавши світанку, в сум’ятті великому, не маючи можливості утриматися, побігли через Дніпро, і багато їх топилося. І виїхав Мстислав з міста з дружиною своєю і, наздогнавши їх, дружина його ударила на обоз їх, і багато колодників вони захопили. Мстислав же багато поту утер з дружиною своєю і немало мужності показав з мужами своїми”.

Цей розгром суздальців під Вишгородом стався на початку зими 1173 року.

Як пише вітчизняний літопис, ”так повернулася вся сила Андрія, князя суздальського, а зібрав він всі землі, і безлічі воїв не було числа. Прийшли вони зарозумілими, а покірливими відійшли в доми свої. Сим так і збулося слово апостола Петра, який сказав: ”Той, хто підноситься – змириться, а хто упокорюється — піднесеться”.
У Заліссі, як це часто траплялося і в майбутньому, зовнішня поразка створила внутрішні проблеми для влади. Народ не пробачив їй провал у підкоренні інших земель. Незабаром після вишгородського поразки, 28 червня 1174 року Андрій Боголюбській був убитий змовниками, і тіло князя лежало на вулиці, поки народ грабував хороми. Примітно, що дорікати змовникам і ховати князя залишився тільки його придворний киянин Кузьмище Киянин. Так завершився життєвий шлях князя Китая – засновника Росії.

Олександр ПАЛІЙ для ОГЛЯДАЧА


Відчинити | Комментариев 2

це не жарти


"... а Рассия Украину,

не отпустит никогда

да, да,да,

да, да, да..."

(Віка Гадюкина.)

Російських підводних човнів у Криму стане вдвічі більше

Росія нарощує військові потужності у Криму. Москва планує збільшити кількість підводних човнів у складі Чорноморського флоту на півострові. Водночас Росія скаржиться, що оснащенню флоту заважає позиція України, яка розглядає таку процедуру не як відновлення підводних сил флоту, а як постановку на озброєння нового виду зброї.

Нагадаємо, що на початку березня спікер Ради Федерації Росії Сергій Миронов заявив, що російський флот має залишитися у Криму після 2017 року, коли завершиться дія договору про його перебування в Україні.


Відчинити | Комментариев 1

країна укрів, нємєцкіє фашісти


Коли я був маленький, ще в дитинстві, перед Паскою, мій дідусь водив мене по горах і показував де, колись було наше поле, яке забрали російські окупанти. Ми були не одні, я бачив інших людей. Часто, люди створювали гурт і щось робили. Я запитав дідуся, чому вони рвуть траву. Дідусь відповідав, що люди доглядають могилки солдат, які загинули. Уже дорослим парубком, я почав питати, чому ці могилки без хрестів і пам'ятників, чому на них немає табличок і надписів. Чому вони не на цвинтарі. Мій дідо похилив голову і дуже довго мовчав. Потім підняв на мене свої чисті очі, кольору неба і сказав: І нема хрестів, і нема написів, і не на цвинтарі, щоб не здогадалися, що це могили і що тут поховані люди. Тут бо лежать німецькі солдати. І дідо почав розповідати, минув день, прийшов вечір, ми запалили ватру, потім прийшов світанок...

Гуркотіло, гриміло, шкреготало і свистіло, трясло стукало і грюкало, трусило і лихоманило, з моєї голови вискакували пружини, сипались підшипники і клинило вал. Те що говорив мій дідусь, завіса над правдою піднімається, готуйте оливу і змастіть шарніри. Я не буду розповідати про те, щоя почув.  Лиш одне скажу, Народ, могили солдат якого шанують на чужині і оберігають від вандалізму, не може бути ворожим, він не завойовник. 


Відчинити | Комментариев 7

історя життя


Демони в овечій шкірі.

29.03.09.

Согодні зайшов в кав,ярню перекусити. Десь, в темному кутку, грали музики. Поки чекав замовлену вечерю, став прислуховуватись до слів пісні.  Чоловік грав на іоніці, а жінка співала. Про що пісня, це не важливо. Уперше я чув російську пісню в рідному місті. Подивився на музикантів і мені здалося, що вони чужинці. Очі насторожені, рухи виважені, поведінка скута. Ці люди останнім часом усе більше з,являються в наших місцях. Вони тихенькі, як овечки, думаю, це до часу.  

Згадав твори Ігора Каганця. Дійсно, росіяни почали проти україни інформаційну війну. Головна мета, витіснити зброю українців, яка ще є в них, це їхня мова. Нема мови, нема нації. Так, всі комунікаційні системи, усі ЗМІ, у їхніх руках, але ще лишається розмовна мова простих людей. Посліднім часом росіян стає усе більше, а українців – меньше. За ними прийдуть репресії, утиски, гоніння і насилля. Почалася російська експансія на захід. Я про це знаю напевно. Ще минулої осіні, мене попередила про це людина, близька до Президента. Але тільки тепер я почав це відчувати. Їм потрібно розбавити наше середовище. Ось нище  стаття Ігора Каганця з моїми переправками.

БЕЗПЕКА ТА ВІЙСЬКОВА СПРАВА

Ігор КАГАНЕЦЬ, головний редактор журналу ”Перехід-IV”

Для того, щоб вийти з нинішнього рабського стану і перестати бути донором для невидимого ворога, українці повинні ясно усвідомити факт ведення проти них війни, почати мислити в категоріях війни, перетворитися з пасивної жертви війни на її активного учасника

Державна мовна політика в Україні є некомпетентною і злочинною, оскільки ігнорує факт існування нашого народу. Наявності мовної агресії, окупації, штучної заміни на зрощений сурогат і в кінець російською, чужорідною. Відповідно, вона ігнорує і той факт, що Україна є жертвою прихованої агресії, в чому переконують об’єктивні економічні, демографічні, соціально-психологічні та інші показники.

СТРУКТУРА СУЧАСНИХ ВІЙН
Зомбування українського народу думкою, що у нас все тихо, мирно і майже демократично, грунтується на примітивних уявленнях, що війна — це коли стріляють, щоб відібрати у когось землю або власність. Насправді війна — це рішучі цілеспрямовані дії з метою змінити поведінку противника у власних інтересах. Війна має принаймні 7 рівнів бойових дій: від найпримітивнішої силової війни (мечі, кулемети, лазери), економічної та генетичної (тютюновий, алкогольний та харчовий геноцид) до значно ефективніших бойових дій у сфері організаційній (запровадження чужорідних структур), інформаційній (тенденційна інтерпретація поточних подій), хронологічній (спотворення історії) та духовній (
руйнування системи цінностей). У сучасних війнах бойова активність все більше зсувається в напрямку застосування зброї організаційної, інформаційної, хронологічної і духовної.

Народ України є жертвою прихованої зовнішньої агресії. Об’єктивним наслідком актуальної війни є штучна зміна його поведінки: страх перед майбутнім, ослаблена воля, пасивність, зневіреність у власній могутності. При застосуванні силових методів війни ворог відбирає у народу його майно; при застосуванні вищих форм бойових дій народ сам віддає своє майно, добровільно стає рабом і робить рабами своїх дітей. Сьогодні з України щорічно ”тихо, мирно і майже демократично” випомповується цінностей в розмірі 4—5 мільярдів доларів, що знекровлює національний організм, тримає його у стані між життям і смертю. Звідси скорочення населення, руйнування інфраструктури, різке послаблення фізичного і психічного тонусу, небачене досі зростання кількості безпритульних дітей.

Українців постійно лякають можливою війною, якщо вони погано поводитимуться. Спокійно, панове, — проти вас уже давно ведеться сучасна війна, ефективна і нещадна! Вас вже записали в раби, забули лише про це повідомити.

МИСЛЕННЯ ВОЇНА
Для того, щоб вийти з нинішнього рабського стану і перестати бути донором для невидимого ворога, українці повинні ясно усвідомити факт ведення проти них війни, почати мислити в категоріях війни, перетворитися з пасивної жертви війни на її активного учасника. Врешті-решт, це нормально, що в ситуації глобальної кризи і загострення боротьби за ресурси весь світ і всі сфери людського життя перетворилися на бойовий простір. Тому за будь-якими намірами, деклараціями і діями ми повинні бачити власні та чужі інтереси, інтереси України та інших держав, інтереси українського народу та паразитуючих на ньому утворень.

Перехід українців до мислення у категоріях бойових стратегій відповідає українському духу і духу часу:

1. За своєю природою український народ є народом священиком-мудрецем, воїном духу і народом воїном-організатором, але не народом-торговцем. Крім того, українці є народом-виробником, проте ефективність їхнього способу господарювання захована в тому, що воно здійснюється як священодійство і свята праця, тобто як реалізація  функції на практичному і побутовому рівні. Тому перехід до мислення воїна дозволить українцям стати самими собою і почати жити згідно з власною природою.

2. Війна як найбільш рішуча духовна і земна боротьба є привілеєм. Тому перехід до ментальності воїна автоматично переводить українців у вищий сакральний статус із суттєво глибшим мисленням і здатністю до глобальних дій, робить їх модерною націю (у сучасному кризовому світі пацифізм є ознакою слабкості, відсталості і безперспективності). Здійснення притаманної українцям функції всесвітнього миротворця потребує духовної сили і мілітарної потуги.

3. Мислення воїна очищає людське життя від всього зайвого і несуттєвого, наповнює його відповідальністю за кожну свою думку і дію, інтенсивністю і повнотою буття. Воїн не може існувати у світі ілюзій і брехні, він повинен бути чесним із собою і своїм народом. Воїн нічого не робить абияк, тому плодами його діяльності є висока якість і досконалість — Арійський стандарт.

4. У сучасному глобальному бізнесі стратегічний менеджмент все більше набуває ознак воєнних стратегій (яскравим прикладом є філософія японських корпорацій). Бізнес і торгівля, які традиційно мало цікавили українців як заняття низькі і малозмістовні, стануть для них привабливими, якщо розглядатимуться як форма священної війни, як персональна боротьба заради вищих цілей.

Ключовим чинником конкурентоспроможності народу, особливо в сучасних війнах, є наявність своєї мови, обов’язкової для всіх громадян держави. Національна мова збільшує духовну силу народу, зміцнює його егрегор, посилює його здатність до Спільної Дії задля Спільного Блага і як результат — створює кращі умови для пошуків персонального щастя. Крім того, мова — це бойовий код, зрозумілий для своїх і незрозумілий для ворога. Тому при створенні національних держав, які претендували на сильну політику, першим було питання державної мови.

Найяскравішим прикладом є Ізраїль, який розпочав формування своєї державності з відродження мови, втраченої понад два тисячоліття тому. Так само надзвичайно енергійні дії у сфері мовної політики здійснили і здійснюють такі держави, як Франція, Німеччина, Італія, Японія та всі інші серйозні політичні гравці. Питання про те, що хтось може не знати державної мови, бо йому важко або неохота, навіть не розглядається, — ВСІ громадяни держави зобов’язані знати державну мову, інакше вони не матимуть духовної сили захистити свою державу.

З іншого боку, експансія чужих, отже — ворожих держав розпочинається з просування ними власної мови. Циркулювання в середовищі країни мови іншої держави шкідливіше, ніж циркулювання її валюти. Народ, який спілкується мовою іншої держави, стає беззахисним перед зовнішніми маніпуляціями, а його інформаційний потенціал разом з науковими, економічними, військовими та іншими секретами стає легким набутком іноземних спецслужб, оскільки 80% розвідувальної інформації черпається з відкритих джерел.

Ось чому потужні світові держави так різко реагують на проникнення в їхнє середовище іноземних мов, навіть тоді, коли державній мові нічого не загрожує. Єдина державна мова — це єдність нації та її сила. Тому ідеолог італійської незалежності Алессандро Мадзоні відверто писав: ”Слідом за єдністю управління, збройних сил і законів єдність мови найбільшою мірою сприяє тому, щоб зробити єдність нації відчутною, міцною і благотворною”.

СТАНЬ НЕЗРОЗУМІЛИМ ДЛЯ ВОРОГА
Україна знаходиться в надзвичайно ослабленому і виснаженому стані. Вона стала універсальним донором для тисяч паразитів, які щодня і щогодини висмоктують її кров. Україні потрібно негайно створити власну державу, оскільки те, що зараз називається державою, скоріше нагадує зовнішню паразитичну структуру. Чим більше задавнена хвороба, тим активнішого лікування вона потребує. Лікування нинішньої напівживої України потребує радикальної мовної політики за прикладом Франції та Ізраїлю.

Тому всякі розмови про державну двомовність повинні сприйматися як деструкція ”п’ятої колони”, внутрішній саботаж і підрив національних інтересів. Усі громадяни України повинні володіти українською мовою, інакше вони не можуть виконувати обов’язки перед своєю державою, а отже, не можуть користуватися громадянськими правами. Вся інформація в критично важливих галузях, таких як державне управління, наука, економіка, великий і середній бізнес, винаходи та ноу-хау, культура та воєнна справа, повинна циркулювати лише українською мовою. Все програмне забезпечення, яке використовується у цих сферах, має бути україномовним і створеним українськими розробниками.

Об’єктивною реальністю є те, що інформаційно-аналітичні і розвідувальні служби іноземних держав в основному орієнтовані на обробку інформації з України російською мовою. Тому будь-яка більш-менш цінна інформація російською мовою легко зчитується і використовується в розвідувальних цілях. Ефективна розвідка створює умови для ефективного застосування проти народу України інформаційно-психологічної зброї.

Різкий перехід на тотальне застосування в Україні державної мови дозволить ”закрити оптику” ворожим державам, спотворить їхнє розуміння подій в Україні і різко знизить їхні можливості агресивного втручання в наше життя. Це дозволить українцям звільнитися від зовнішнього зомбування і почати жити власним розумом, згідно з українським способом життя, із сильною внутрішньою і зовнішньою політикою.


Для розширення своєї експансії Москва активно просуває в Україні російську мову під гаслом: ”Территория России (читай: власть Москвы) — там, где говорят по-русски”, а українців російського походження намагається перетворити на ”п’яту колонну”, інструмент дестабілізації України з наступним її розчленуванням на ”запчастини” для контрольованої Москвою економіки. Активне циркулювання в Україні російської мови робить українців беззахисними проти московського інформаційно-психологічного зомбування і прозорими для інформаційного сканування Москвою, яка монополізувала в Росії майже весь інформаційно-аналітичний потенціал.

АТАКУЙ ПЕРШИМ!
Необхідність єдиної державної української мови — це вже не предмет особистих уподобань, національних сентиментів чи економічної рентабельності. Це справа колективного виживання, нашого добробуту, здоров’я, безпеки і продовження роду. Все треба назвати своїми справжніми іменами. Демонстративні російськомовні виступи народних депутатів у Верховній Раді є веденням бойових дій проти української держави із застосуванням зброї вищого рівня ефективності та відвертим лобіюванням інтересів Москви. У будь-якій поважаючій себе державі — від Індонезії до Великобританії — подібні речі отримали б однозначну оцінку як державна зрада.

Так само лише державною зрадою можна пояснити те, що упродовж 12-ти років державної незалежності України стабільно зростає кількість російськомовних серед тих громадян України, які свідомо відносять себе до українського етносу, тобто бажають бути українцями. Ця загрозлива тенденція найбільше виражена серед молоді. Будь-яка діяльність пізнається за її плодами. Просування в Україні мови сусідньої держави красномовно свідчить про те, що вища влада продовжує поводитись як колоніальна адміністрація.


Відчинити | Комментариев 9

трошки застаріла стаття з Народного оглядача


Всі знають євангельську історію про 30 срібняків. В ніч з середи на четвер 22 березня 31 року «один із дванадцятьох, що звався Іуда Іскаріотський, пішов умовитися з первосвящениками та начальниками, як би видати Ісуса. І каже: Що хочете мені дати, я вам його видам? Почувши це, вони зраділи й згодились дати йому гроші, і відважили йому тридцять срібняків».

В іудейській традиції 30 срібних сиклів — це символічна ціна раба. Згідно з задумом первосвящеників і фарисейської старшини, така сума мала б принизити Ісуса в очах «прогресивної громадськості». З іншого боку, це були немалі гроші. Один срібний сикль дорівнював 4 денарам. А ДЕНАР (denarius) — це мінімальна ДЕННА винагорода найманого робітника або римського солдата. Її вистачало, щоб людина нормально поїла для відновлення фізичних сил, нагодувала дітей, більш-менш пристойно одягнулася і розрахувалася за житло. Тому платити в день менше денара вважалося несправедливим і аморальним, бо це робило неможливим відновлення робочої сили, вело народ до вимирання.

Як повідомляють довідники, за один денар можна було купити невелику вівцю або 12 великих буханок хліба. Останнє можна легко перевірити. Євангелія розповідає, як одного разу зібрався натовп з 5 тисяч чоловіків, не рахуючи жінок і дітей. Ісус запропонував апостолам нагодувати цих людей хлібом. Апостол Филип швидко порахував, що для «легкого перекусу» потрібно не менше 200 денарів. Множимо на 12 — виходить, що за них можна було купити 2400 хлібів. Справді, цього б вистачило для угамування голоду навіть 10 тисячам. Отже пропорція «1 денар = 12 хлібів» була реальністю того часу. Тим більше, що число 12 (дюжина, тузінь) було дуже поширеним і традиційно вважалося «правильною», «природною» пропорцією.

Цікаво дослідити, скільки сьогодні вартує «український денар». З 1 липня 2007 року мінімальна місячна зарплата в Україні становить 440 гривень. Ділимо на 30 — виходить, що один денар становить 15 гривень, тобто 3 долари. Якщо буханка хліба в середньому коштує 2 гривні, то за «український денар» можна купити 7 хлібів. Майже вдвічі менше, ніж у Палестині 2 тисячі років тому! І це при тому, що життя тоді було значно дешевшим. Наприклад, місячна оренда дому становила близько 4 денарів. За 1 денар можна було влаштувати велику вечерю. Сьогодні ж за 15 гривень лише скромно пообідаєш.

Тепер можемо підрахувати, скільки «заробив» Іуда за сучасними українськими мірками, тобто якби йому заплатили убогими «українськими денарами». 30 срібняків — це 120 денарів. Множимо 120 денарів на 15. Виходить 1800 гривень, по курсу — 360 доларів США. Небагато.

Але ж Іуда жив не в розграбованій олігархами Україні, а в наддержаві античного світу. Римська імперія постійно воювала, для чого тримала професійну армію. На місяць простий римський легіонер отримував не менше 30 імперських денарів. Сучасною світовою наддержавою-імперією є США. Вона також постійно воює, для чого також тримає професійну армію. Нинішній американський новобранець щомісяця отримує приблизно 950 доларів, що лише на 50 доларів більше офіційно встановленого мінімуму. Ділимо на 30: американський імперський денар становить 30 доларів. Тобто він у 10 разів «важчий» за український.

Тож якщо рахувати «заробіток» Іуди за імперськими мірками, то 30 сиклів або 120 денарів — це 3600 доларів. У ті часи за 120 денарів він міг би купити вола. Сьогодні — пристойний мотоцикл або потриманий автомобіль.

У чому мораль цієї євангельської історії? Мається на увазі, з погляду фінансів.

По-перше, вона красномовно свідчить, що нинішня вартість «українського денара» штучно занижена в декілька разів. Звідси вражаюче збагачення владної верхівки на тлі загального зубожіння народу і руйнування технологічної інфраструктури країни. Навіть якщо брати за зразок життєвий стандарт Римської імперії двотисячолітньої давності, то мінімальна місячна зарплата в нас мала би бути не нижче 1000 гривень. Платити менше злочинно, бо не дає шансів для відновлення робочої сили, а тому веде народ до вимирання. Що й відбувається в Україні протягом останніх 16 років. А ті українці, що хочуть врятуватися від прихованого геноциду, втікають за кордон. Ми лише починаємо усвідомлювати, наскільки фундаментально нас обдерли.



Відчинити | Комментариев 3

інтернетсні вісті


Полабська мова [лютий. 21-е, 2009|08:58 pm] ЧОдна з речей, що мене завжди цікавили це забуті мови та мікромови. От несподівано для себе дізнався про існування мови полабських древлян. Мова ця в силу відсутності державності в даного народу існувала виключно як сільська, а остнній мовець віддав Богові душу в1756 році (за іншими данними в 1825). Полабські слов'яни (як і прибалтійські) були одними з останніх язичників Європи (що їх зрештою і погубило). За іронією долі одним з двох текстів їхньою мовою, що дійшли до нас є молитва "Отче наш"

Aita nos, tв toi jis wв nebesai, sjętь wordoj tьji jaimą; tьji rik komaj; tьja wьľa mo są ťьńot kok wв nebesai tok no zemi; nosę wisedanesnę sťaibę doj nam dвns; a wьtвdoj nam nose greche, kok moi wьtвdojeme nosim gresnarem; ni bringoj nos wв warsьkongę; toi losoj nos wьt wisokag chaudag. Pritь tьje ją tь ťenądztwь un mьc un cвst, warchni Bьzac, nekąda in nekędisa. Amen.


Відчинити | Комментариев 6

по роду своєму


… по роду своєму і племені своєму…

У часи давні, був серед українців звичай, який мав силу закону.  Коли батьки різних національностей, то син приймав націю батька, а донька - матері. Бо з часом, стають як одне ціле, як донька з мамою, так син і тато.  І щоб не виникало між дітьми ворожнечі і недорозумінь, старші люди, дідусі і бабусі, вчили: Беріть собі дружин і чоловіків по роду своєму і племені своєму.


Відчинити | Комментариев 1

біла раса і расизм


Той факт, що на землі існує чотири раси, не являється расизмом. І той факт, що австралоїдна (червона), і біла, до якої відноситься Україна, є самими малочисельними, теж не є расизмом. Питання таке: Чи москалі відносяться до білої раси, якщо ні, то до якої?


Відчинити | Комментариев 5

Королева України


Щоб покінчити з безладом і неправдами, рано чи пізно, український етнос прийде до заміни існуючої системи правління. Думаю, це буде монархія, по крайній мірі, це одна з раціональних форм правління. Цікаво, як буде виглядати майбутня українська королева


Відчинити | Комментариев 12

Галичанин з Назарету


У Румунії є місто, Малий Галич, теперішній  Galati (Галац).
Я знаю, чому жиди стратили Хреста. Він народився в Галілеї, Він народився не у врейській родині. Рятівник людства прийшов не з юдейського племені.

пропоную розглянути одну статтю, яку я знайшов в інтернеті

Ісус молився українською

Українська громадськість пережила легкий шок, коли дізналася про кандидатів на звання «великі». Автори проекту включили до списку Лейбу Бронштейна (Льва Троцького), Голду Меїр, Баал-Шем-Това (засновника хасидизму), Аркадія Гайдара та інших. Проте справжній ажіотаж розпочався після висування Ісуса Христа.

Спочатку це було сприйнято як дотепний стьоб. Тож інтернет-сайти з задоволенням передруковували один в одного «гумористичну» статтю
Арії підтримують Ісуса — Найвеличнішого Українця! Інтернет-блоги опублікували майже дві сотні її передруків і посилань вже за перші три дні дискусії. Деякі власники сайтів відзвітували, що вже проголосували за Ісуса й закликають це зробити всіх інших — «для приколу» або «в знак протесту». Характерна фраза (мовою оригіналу, бо на українську не перекладається): «Давайте выберем Иисуса Христа самым выдающимся украинцем — и все ахренеют!»

І лише за кілька днів найпроникливіші почали запитувати: «Народ, а може це не зовсім гумор? Тобто, зовсім не гумор?»

Скептики тут же заявили, що Бог не має національності. Тому говорити про національність Ісуса — це єресь і богохульство. Опоненти відповіли, що Ісус був боголюдиною, тому в ньому нерозривно поєднані божественне і людське. Як божественна сутність Ісус не мав національності, а як людина — мав. Тому-то сучасники називали його Галілеянином. Це ж національність! Так само як у Лесі Українки чи Вальтера Скотта («шотландця»). В запальній дискусії згадали й про те, що заперечення людського начала Ісуса — це єресь докетизму, категорично засуджена Церквою. Навіть «розкопали» славетну формулу святого Іринея Ліонського (2 ст. н. е.): «Господь наш Ісус Хрестос став Сином Людським для того, щоб людина зробилася сином Божим». На її основі святий Григорій Богослов (народився 329 року в Аріянзі у Малій Азії) запропонував свій афоризм: «Станьмо подібними до Хреста, бо він став подібний до нас. Зробімося богами задля нього, бо він став людиною задля нас».

Паралельно розгорнулася дискусія, а чи можна галілеян вважати українцями. Мовляв, українці — це нація, що народилася в 15-16 ст. н. е. Їм заперечують:
Україна — це назва краю, літописна Оу-країна. Тож українцями були не лише козаки, а й їхні предки, вкорінені в українську землю: руси, анти, сармати, скіфи-сколоти, галли-кімерійці, трипільці. А галілеяни — це південна гілка суперетносу галлів. Цей суперетнос (тобто сім'я етносів-братів, що виокремилася з первинного материнського етносу) народився у 12 ст. до н. е. в Україні. Звідси під різними племінними назвами він розселився на величезній території від Прип’яті до Палестини та Іспанії.

Європейську гілку галлів ще називали кельтами. Одним з найвідоміших гальських племен були «бойї-бойки» (тобто «воїни»), від імені якого походить західноукраїнська Бойківщина. Важливим чинником могутності галлів було мистецтво обробки заліза. Саме в них виготовленню залізних виробів вчилися римляни. В Україні ж виробляли стальну зброю ще з 13—12 ст. до н. е.

Достеменно відомо, що в 12 ст. до н. е. галли завоювали Південну Палестину. Приплили на човнах-чайках, тому єгиптяни їх назвали «народами моря». Археологи довели, що це була масова міграція войовничих племен з Північного Надчорномор’я. Це саме ті біблійні «филистимляни», з якими воювали євреї. Галли-филистимляни займалися садівництвом і хліборобством, торгівлею й морськими промислами, володіли гончарством і секретами обробки заліза, подібно до європейських галлів-кельтів були чудовими воїнами. Цікаво, що шолом мовою филистимлян називався «кова», тобто «кований». Їхня кераміка була прикрашена трипільськими орнаментами. Сукупність фактів свідчить про те, що імена «галли», «кельти», «кіммерійці», «филистимляни», «народи моря» описують племена того ж самого суперетносу.

У кінці 11 ст. до н. е. филистимляни завоювали Північну Палестину, яку назвали Галлія-Гальлея-Галілея, тобто «край галлів». Так вони робили завжди — опановану землю називали іменем свого племені-етносу (Бельгія, Британія, Скотланд) або іменем всього суперетносу (Галичина, Галатія, Галісія). Галілеяни були нащадками цих південних галів. Історики описують галілеян як жвавий, веселий і впертий гірський народ, який над усе цінує свободу.

Скептики все це заперечують і стверджують, що слово «Галілея» походить від гебрейського «галіл» — «круг» або «хвиля», бо ландшафт Галілеї нагадує хвилі. На це їм відповідають, що в 11—10 ст. до н. е. іудеї населяли Іудейські гори за сотню кілометрів південніше Галілеї й не мали до неї жодного відношення. До того ж Галілея була значно цивілізованіша за Іудею, тож її мешканці не могли назвати свій край словом якихось прийшлих кочівників. Галли дали йому свої імена: річки Ярдана («яра вода») і Яргон, гора Ярмак («яра маківка»), сучасна Мерон), міста Магадан («могутня вода»), Скіфополь (столиця Десятимістя, «місто союзу», від «скіфія—скуфія—скупщина»), Рама («хрест»), Каня («яструб»).

Галілеяни були хліборобами й рибалками, масово розводили свиней. Мали великі пасіки з медом, вирощували льон. Всі апостоли Ісуса, за винятком Іуди, були галілеянами.

Ім’я Ісус (Іес-ус) — це гелленський варіант імені Яс, що означає «ясний», «світлий», «сонячний». Гелленське слово «хрестос» означає «найкращий, шляхетний, боголюдина». Це слово має синонім — «син Божий»: «Озвався Симон Петро і заявляє: Ти хрестос — син Бога живого. Тоді Він наказав учням, щоб вони нікому не казали, що Він хрестос» (Матвій 16.16, 20).

Характерною особливістю галів-кельтів були високий зріст, біла шкіра, розвинені м’язи. Вони були відчутно вищими в порівнянні з іудеями: за даними археології, зріст тодішніх іудеїв не перевищував 160 см. Всюди підкреслюється, що в галів розкішне русяве волосся, яке чоловіки часто носили розпущеним.

Згідно з відомими словесними описами зовнішності Діви Марії, вона була шляхетною красунею високого зросту, мала овальне обличчя, блакитні очі, волосся кольору пшениці, довгі й тонкі пальці рук. Ісус був дуже подібний до Своєї матері — був високого зросту, мав тонкий прямий ніс, довге волосся кольору стиглого лісового горіха, бороду темно-пшеничного кольору, світлі очі.

Правдивість цих описів через 2 тисячоліття підтверджена Туринською плащаницею, яка зберегла фотографію Ісуса в момент його воскресіння. Згідно з нею, Ісус був людиною європейського типу з атлетичною статурою, зростом 180 см, світлокаштановим волоссям і шляхетним виразом обличчя.

Ісус належав до тієї хвилі галлів, які ще зберегли материнську мову, що нею розмовляли мешканці тодішньої України. Ця внутрішня мова в них існувала як «хатня» — нею «новоприбулі» галілеяни спілкувалися між собою, з дітьми. Саме цією мовою Ісус промовив свої останні слова: «А коло дев’ятої години Ісус скрикнув сильним голосом, кажучи: Елі Елі лема савахтані» (Мт 27.46), тобто «Лельо, Лельо, лем з мя ся остані». Для іудеїв, які прийшли подивитися на розп’яття Ісуса, ці слова були загадкою. Натомість вони не потребують перекладу навіть для теперішніх українців карпатського краю, звідки галілеяни переселилися в Палестину.

Дослівно ця фраза перекладається «Тату, Тату — лише зі мною останься». Але треба розуміти, що Ісус вмирав, у нього згасала свідомість, а в таких ситуаціях залишаються лише інстинктивні дії, вигуки і усталені словесні формули, що виголошують автоматично, наприклад: «Ой!», «Ого!», «Мамо!», «А щоб тобі!»… Тож найвірогідніше, що Ісус промовив усталений вираз (фразеологічний зворот, ідіому). Тому його не можна перекладати буквально — подібно до фразеологізмів «як з неба на голову» (тобто несподівано), «впало в око» (привернуло увагу), «з’їсти зуби» (мати великий досвід) тощо.

Сенс цього галльського фразеологізму — «Тату, Тату, тепер лише на Тебе моя надія». Правильність саме такого перекладу тут же підтверджує євангеліст Лука, який в паралельному місці дає його гелленський еквівалент: «Отче, у Твої руки віддаю дух Мій!» (Лк 23.46), тобто «Тату, тепер все у Твоїх руках!». Так кажуть, коли починають ризиковану справу: йдуть на іспит, стрибають з великої висоти, починають хірургічну операцію тощо. В найважчий момент свого життя, переживаючи невимовний фізичний біль, втрачаючи свідомість і стрімко входячи у стан смерті, Ісус заговорив тією мовою, якою він думав, якою розмовляв з матір’ю і Творцем Всесвіту — своїм небесним Татом. Це була його рідна мова, що прорвалась назовні в «момент істини».

Існує помилковий стереотип, неначе Ісус перед смертю почав цитувати арамейською мовою «Псалом Давида» № 22: «Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув?» Це повний абсурд, адже Ісус ніколи не втрачав зв’язок з Творцем, а на смерть пішов цілком свідомо, з власної волі — для того, щоб третього дня воскреснути і якнайяскравіше продемонструвати боголюдський потенціал Людини.

Окрім того, якби ці слова були сказані арамейською, то навколишні іудеї їх би добре зрозуміли, натомість «деякі з тих, що там стояли, почувши те, казали: Он, Іліяху кличе!» (Марко 15.35). Так само останні слова Ісуса не були сказані гебрейською, гелленською чи латинською, оскільки поряд стояли первосвященики і фарисейська старшина, які знали ці мови. Але ніхто з них не зрозумів сказану Ісусом фразу, яка в записі гелленськими літерами прозвучала приблизно як «Елі Елі лема савахтані» — дещо нерозбірливо, адже в Ісуса було розбите обличчя і він вмирав. Євангеліст Лука, повторимо, тут же дає гелленський еквівалент цього галльського фразеологізму — «Отче, у Твої руки віддаю дух Мій!» Це вже не перший випадок, коли один євангеліст наводить звучання слів в оригіналі, а Лука їх перекладає. Наприклад, сказані арамейською мовою слова «Таліта, кум!» (Марко 5.41) перекладаються як «Дитинко, пробудися!» (Лука 8.54).

Нарешті, існує гарантований спосіб дізнатися, якою мовою говорив Ісус. Це елементарно: просто знайдіть того, хто її зрозуміє — це і буде мова Ісуса! Тож якщо її розуміють українці карпатського краю (де збереглися дуже архаїчні звичаї та говірки), значить Ісус говорив саме цією мовою — мовою Карпат, тобто карпатським діалектом української мови.

 «Ісус у задумі». Іконописець Карло Парізі (Мілан, 1615 рік). Розкішне розпущене русяве волосся було характерною ознакою галлів



Відчинити | Комментариев 9

UA знак свободи. Гімн


ua, ua, ua,

ua, ua, ua,

ua, ua, ua...

(слова народні, музика народна співвати тільки українською)


Відчинити | Комментариев 9

UA знак свободи. Країна укрів.


Що вам ще казати...

Не існує України без українців


Відчинити | Комментариев 2

країна укрів, ревізія розуму, сходинка перша


…де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся будівля…

                                                                                                           

Біблія. Еф. 2.20

Нагорі сидів Чугайстер і дивився на землю. Там внизу, біля постолів, сновигали маленькі люди. Вони були заклопотані своїми справами. Все це виглядало кумедно. Але Чугайстер не сміявся, щоб не порушити гори. Було трохи нудно, сонце вже почало зачіпати його за чуприну, яка, як гичка, тирчала догори і не хотіла витися поза ліве вухо.  

 

Родичі хочуть виїхати в іншу землю за Грубе море. Вчора ходили рубати дерево, щоб будувати струга. Той струг схожий на крисаню і Чугайстер сміявся. Коли сіли полуднувати, батько Митруй говорив, що після нас люди будуть такі мацюпінькі,  як ніготь на мізинцю.  З під горбатої гори піднімалася негура, чувяки намокли, але рухатись не хотілось. Чугайстер поклав руку на землю, долонею догори. Маленький чоловічок почав шкарбатись і вневдовзі виліз і сів перепочити на долоні велета. Чугайстер підніс його перед очі і почав розглядати. Ти хтоЯ українецьА ті що внизуВони теж... А яА ти, діду велет, ти є українець. А чого. А, бо земля твоя українська. Боже, мале, а таке розумне. Піду розповім своїм, бо вони ж не знають


      БУВ 7512 РІК ТВОРЕННЯ СВІТУ


Відчинити | Комментариев 2

переднє слово


=ПЕРЕДНЄ СЛОВО=

 

Шановний читачу!

 

Ви тримаєте в руках цікаву книгу — оригінальний документ часу Помаранчевої революції. У віршованій формі автор збірки, Роман Іванович Гріджин своєрідно відбив почуття мешканця наметового містечка Помаранчева Революція на Хрещатику у м. Києві. Це його перша поетична збірка. Надихнув створити її Майдан. Роман провів у наметі більше двох місяців — з 23 листопада 2004 р. по 25 січня 2005 р. Пишу я це переднє слово не як літературознавець (тому що не є ним), а як звичайний громадянин, який хоче віддати данину Майдану і тим, хто провів на ньому у наметах два довгих і суворих місяці.

Ця книга є свідченням високої духовності Майдану і того, хто там був. Мабуть, усі пам’ятають, які наповнені духом очі були у людей на Майдані. Як би там не було потім, але Майдан залишається злетом духовності, яку пізнав народ і це залишиться з людьми назавжди.

Своєрідність поезій автора полягає у тому, що, як він сам говорить, “cвій стиль поезії я називаю метамістичним. Якщо метафізика робить спроби пояснити духовні речі за допомогою фізичних законів, то я пробую це зробити тією ж містикою, тільки іншого рівня. Тобто, слово я вважаю одним з інструментів містики”. Цікаве те, що ані в україномовному, ані у російськомовному Інтернеті зовсім відсутні матеріали із словом “метамістичний”. Здається, автору вдалося знайти у нашій поезії таку нішу, яку до нього ще ніхто не займав. Метамістичність його віршів полягає, як мені здається, в тому, що він сприймає саме життя як дивину. У багатьох віршах помітна алегоричність та алюзивність.

Чому ж саме метамістичні вірші з’явилися на Майдані? Пояснити це можна тим станом піднесеності і духовності, які наповнювали людей на Майдані, а особливо тих, хто мешкав у наметових містечках. Саме слово творило ту незвідану реальність, реальність сподівань, яка була дана на Майдані.

Збірка складається з кількох книг, як книг поезій, так і книг документів, фотодокументів та малюнків.З віршів та інших матеріалів книги видна любов автора до близьких, до українців та до самої України і ненависть до її ворогів.

Поет звертається до подій різних часів і різних країн. Він вільно мандрує у просторі і часі. Тематика віршів дуже різноманітна, проте червоною ниткою у збірці проходять теми незалежності України, боротьби за неї та з її ворогами і тема нашої нелегкої історії. Окремі книги містять любовну метамістичну лірику.

Хочу сказати, що під час Помаранчевої Революції і мені вдалося відкрити для себе щось нове  я сформулював ось який закон боротьби добра і зла: добро творить завжди менше добра, тому що добро із часом забувається деякими людьми. Напроти, зло творить більше зла, ніж добро добра, а тому для того, щоб добро перемогло зло, слід творити більше добра, і тоді сформована критична маса добра у країні дозволить подолати зло. Саме це відчувається й у віршах Романа Грі джина.

Мова поета народна і природна — такої мови він навчився у дитинстві, такою мовою він розмовляє із своїми друзями — шахтарями і журналістами. Є в ній і діалектизми, і просторіччя, але є також і літературна витонченість та піднесеність. Автор зробив спробу написати деякі вірші англійською та німецькою мовами, проте ця спроба виявилася не досить вдалою, тому що в них є різного роду мовні помилки.

Представляю Вам цю книгу із сподіванням на те, що учасники Майдану пригадають ті найкращі часи у своєму життя, коли вони спромоглися вчинити опір злу, а ті, хто не брав участі в Майдані, зможуть отримати уявлення про нього і з віршів, і з фотокарток, малюнків та документів, що друкуються у цій книзі. Нехай Майдан та його ідеали завжди будуть з нами.

 

Завідувач кафедри теорії і практики перекладу з англійської мови Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, доктор філологічних наук, професор Карабан В.І.

 

 

 

 

 


Відчинити

вступ


=ВСТУП=

 

Ця книга розповідає про те, як добро перемогло зло, як любов до Батьківщини, любов до правди і просто любов, перемогла наглу силу. Як Бог переміг Сатану, як єдність і солідарність, взаємопідтримка, дружба і братерство взяли гору над дикунством і невіглаством. Почуття національної гідності перемогли негідність і лицемірство.

2004 рік нової ери. Замучений безкінечною боротьбою і стражданнями, рабством, безпросвітнім маянням і бідністю народ України повстав. Український народ, який перетворився на національну меншину, безправний придаток сировини і робітничої сили, свого духовного потенціалу, іноземної держави, який почали ставити на один рівень з безсловесними тваринами, повстав.

Повстав проти сваволі. Злі сили, які намагалися поневолити і знищити українську націю шляхом тотального гноблення, яке вони практикували споконвіків, ненависть, яку вони підсилювали методами, виробленими ще за Радянського Союзу, зазнали фіаско. Неоукраїнська, вірніше, неукраїнська політика до четвертого року, зрушила маси людей. Україна повстала тому, що рабство неприйнятне. Воно неприйнятне для нашого духу.

21 листопада 2004 року почалась акція непокори владі. Не скорилась не окрема партія чи група людей, чи організація, не скорився український народ. Не скорився кожен, один до одного. Повстання продовжувалося два місяці. Шістдесят два дні Україна носила ім’я Помаранчева республіка. Ім’я  Наметове Містечко. Воно жило і на головній вулиці столиці України, міста Києва  Хрещатику, і поза наметами в Києві, і поза Києвом, в усій Україні.

Своїм лідером повстанці обрали найкращого із своїх синів  пана Ющенка Віктора Андрійовича. Це був їх стиль, їх зброя і їх перемога.

Мета цієї книги  проявити захований, таємничий внутрішній світ тих наметових мешканців, з якими я був на Хрещатику у місті Києві з полудня 23.11.04. по обід 25.01.05. Хоча про це ми говорили двома словами: Ющенко  так!Ми йому вірили. Наша віра була єдиною нашою непереможною зброєю.

Ми з гордістю говорили: “Наш Президент”. І це означало: наш співвітчизник, наш друг, наш брат, увесь і у всьому наш. Наш! Старенькі бабусі казали: “Ющенку, синочку!” Люди йому вірили, але вірили тільки йому. Ми знали  він нас не зрадить. Ніколи. Всі інші зраджували, а він не зрадить. Він нас покликав  і ми пішли. Нас були мільйони. Влада заможних принижувала нас і казала: “Ви самі послідні, що можуть бути на світі”.

Мета цієї книги — показати, що тоді за Ющенком ішли, і що там, у наметах, були найкращі люди України, цвіт моєї Батьківщини — поети і композитори, співаки і винахідники, робітники і багатодітні матері, люди миру і мирні люди, люди, яким хочеться бути людьми, хочеться жити, хочеться бути щасливими. Це нестримне бажання я і хочу донести до читачів моєї книги.

 

 

 


Відчинити

від автора


Якщо ми будемо чесні, принаймні, хоча би перед собою, ми виявим той факт, що Україна de faсto не є вільною. Повстання народу, яке з сором’язливості ми називаємо революцією, було зліквідованим і перетвореним у фарс під назвою “Зміна уряду”.

 Проте, наше українське повстання не закінчено, тому що знову рух поневолення набирає силу. Спроба діями, начебто демократичної влади, підкорити мій народ інтересам чужої держави.

 Моя книга налічує біля двохсот віршів, це двісті віршів-воїнів, мета яких – відстояти честь повстанської Помаранчевої держави як рушійної сили. Це моє військо, яким я воюю. Є вірші-командири, є вірші-вояки, є вірші, в яких присутня російська транскрипція і суржик, є досить білих віршів, тому друга назва книги “Неотесані мушлі та помаранчеві яблука Майдану’’.

 Своїми творами я пробую навіяти читачеві думку про реальність тої тези, що лише наявність Наметового Містечка дала змогу відбутися Помаранчевій революції. Це сталося лиш тому, що Містечко не піддалось на чисельні провокації і не згорнуло свій табір. Влада про це мовчить, влада цурається помаранчевих повстанців на Хрещатику 2004 р., як, загалом, і українського народу. Наметове Містечко разом із Майданом Незалежності стало форпостом і авангардом моєї зболеної країни.

 У своїх віршах я хотів показати духовний рівень тих людей, які повстали. Їхні надії, їхню любов до Батьківщини, патріотику, перемішану з коханням, із зневагою до неправди та вірою у справедливість. Особливо акцентую свою приязнь до лідерки повстання, Прем’єр-Міністра республіки 2004р., пані Тимошенко Ю.В. 23 листопада 2004 року під проводом Юлії Володимирівни в столиці України місті Києві на головній вулиці України – Хрещатику виникла повстанська держава, яка носить назву Українська Помаранчева республіка.

 Держава Наметове Містечко налічувала 120-150 наметів. Кількість громадян коливалася від 1,5 до 3,5 тисяч чоловік. Одні люди від’їжджали додому, інші, ті, що знаходились в Києві, постійно поповнювали ряди наметових жителів. У списках зареєстровано понад 15 тис. чоловік, які складали число громадян Помаранчевої держави. В складі держави були присутні члени – біля 180 різних партій і громадських організацій. Державу підтримали усі релігійні громади і конфесії, окрім російської Православної церкви на Україні.

 Помаранчева республіка отримала благословення від голови Ватикану Івана Павла ІІ.

 Україна була на межі вторгнення проросійських сил, на один крок від війни. У всіх ключових стратегічно важливих місцях стояли ешелони з бронетехнікою для війни з українським народом і його окупації. Звичайно, що моя обезкровлена і обезсилена Батьківщина не змогла би протистояти російському монстру.

 Що нас врятувало? Це чітка позиція світових прогресивних сил. Велике почуття подяки з цього приводу Президенту США Джорджу Бушу.

 Помаранчева республіка мала всі ознаки і атрибути державності – гімн, герб, прапор, Статут-Конституцію. Вона мала свій уряд, свого Президента і Прем’єр-Міністра. Головна мета республіки – це запобігти знищенню українського етносу.

 Люди жили в холодних наметах, гублячи своє здоров’я. Блоковані інформаційно, вони намагалися вирішити загальнодержавні, економічні, етичні, наукові, культурні і інші питання. Але головна мета – зберегти Україну, зберегти її честь, її індивідуальність.

 Напівголодні і замерзлі, з мокрими ногами і запаленням бронхів люди творили чудеса. Кожен діяв самостійно на свій розсуд. Треба було оберігати периметр Помаранчевої республіки, найпершою метою якої було – це гарантія недоторканості майдану республіки, як Майдану Незалежності, де міг виявити свою волю не тільки Президент помаранчів Ющенко В. А., а й будь-який вільний громадянин вільної України. Треба було не допустити до Кабінету Міністрів ненависного Януковича, який усе ж узурпував владу у 2006 році. Треба було заблокувати адміністрацію Президента, де знаходився ворожий Кучма і спецзагін Російської Федерації “Витязь”.

 Люди приходили з чергування, щоб не замерзнути, одягнуті влізали в спальні мішки і відпочивали.

 Українці – це справді велика нація. У наметах народжувались геніальні речі мистецтва, економічні розробки, технічні проекти і “ноу-хау”. Ось приклад. Зовсім випадково я став свідком розробки проекту транспортного засобу, який склав би конкуренцію не одній світовій компанії. Цей транспорт може рухатись під водою і на воді, над водою, по твердій поверхні і над нею, є економічним в паливному плані, не потребує ані шляхів, ані місця стоянки тощо. І таких прикладів багато.

 Думаю, що люди при влади злякалися народної ініціативи. Серйозна блокада Помаранчевої республіки почалась 25 грудня 2004 року. Першою акцією влади було те, що були перекриті шляхи постачання харчів і дров для обігріву, адже люди грілись біля вогнищ. Далі була відключена електроенергія, була влаштована інформаційна блокада. Нами вирішувалося питання відносно жінок. Була пропозиція вивести усіх жінок з табору. Не буду називати ім’я, хто порадив це не робити, тому що тоді піар в пресі покаже нас як бандитське формування. Буде влаштована провокація і з нами поведуться брутально.

 На самому початку народ України дав слово – забезпечити інавгурацію Президента, стояти до кінця інавгурації. Мої друзі були налаштовані рішуче. Тоді ми вірили Ющенкові і хотіли, щоб він не мав в нас сумніву, щоб він бачив, що ми є йому вірні. Не буду описувати, які санкції провела влада проти Помаранчевої республіки, скажу тільки, що 21 січня 2004 року Наметове Містечко налічувало 1,5 тисяч чоловік, 22 січня – 100 чоловік. Сто чоловік, які знали, що готується замах на Віктора Андрійовича, сто чоловік, які поклялися

Відчинити | Комментариев 2

свідоцтво ординця


" І був глад великий. Воїни спали на землі, як лісовий звір. Монах виміняв у диких людей жменю дрібної риби. Монах не був ні Джурою, ні Мислиєм, ні Виповідником, він був Вісник, тепер він наказав їсти рибу з лускою і головами. Вчора була остання перемога. Великий Бато-Болотд насамкінець став Багатуром, став конунгом. Монах знав, що дикі люди віддали йому свої скарби. За це Бато-Болотд мав стяти усіх родичів. Щоб  не втруїли його Ті Що Тіпаються. До Великої Війни Монах жив у Дірі під Скелею і там Божество повідало Таємницю майбутнього. У п'яту ніч по двадцятій, Бато-Болотд посадив на палю Шукаючу Королеву, яка була зведеною дочкою, тепер він міг це зробити, тепер він був великим конунгом. Коли він розсікав останнього вірного Мислия, Монаха там уже не було. Він і його сотня перейшли ріку. Тепер Монах учить  у печерах, як вирізувати скалку. Коли сповниться один Оберт, діти напишуть Велике Прокляття. Той, Що Має Пір'я, уже прилітав на своїх наметах, він тепер багаточисельний..."
                                                            (книга Імен. Ім'я Восьмого)

Перш ніж відкрити свою книгу, я хочу описати подію, якою закінчилась Велика Помаранчева Революція. Люди повстанського табору виконали завдання, яке вони собі поставили. Вони дочекались кінця іновгурації і впевнелись що більше їхня участь не потрібна. Переночувавши останню ніч у наметах, ранком вони збирались якимось чином добиратися до своїх домівок. Десь о дев'ятій ранку, з боку Майдану під'їхав бус, з якого почали давати по 30 - 40 грн. на білети на дорогу. Це сталось несподівано і було приємним, адже люди вже давно потратили свої збереження на їжу і вже довший час напівголодували. Коли люди поставали в чергу до буса, з протилежного боку миттєво були прибані намети якимись сторонніми особами. У цей же час, бус відїжджає геть і люди залишаються самі серед Хрещатику.  

Для створення цього блогу, більшу частину матеріалу я взяв із своєї книги, яка має назву "Неолітика", або "Неотесані мушлі та помаранчеві Майдану, або подорож поета в революцію"


Відчинити | Комментариев 1

гасла


гасла

Духом пишу –

                         Не словом,

і не від себе черпаю,

дух перетворить слово

в долі єдину мить,

щоб сповістить –

                          істину,

якую не знаю… 

 

Тут починається моя душа.

Тут знаходиться брама. Звідси починається дорога до святої землі української. Дорога до коханої Батьківщини, яку я називаю давньосанскриптським словом свастика, що і є святиня. Мій пра – прадід, гридень короля, так робив. Мій прадід, командир української гусарської сотні. Мій дід, січовий стрілець, теж так робив, і так робив мій батько. І так роблю я, гридень, син гридня. Битиму в дзвона: «Хто з Батьківщиною - до мене». 

 



=КНИГА ”ГАСЛА”=

 

Гасла

 

Слово моє –

зброє моя –

ти твердая криця,

воскресаєш знову й знову

йти за мене биться.

 

***

Герой не той,

хто квітку на ходу зірвав,

а той,

хто не знайшовши перемоги,

знаходив сили

й знову в бій вставав.

 

***

Слово моє

б’ється у тенетах

дурості і глухоти,

у лабіринтах і лабетах

мій спів –

пророка пустоти.

 

***

Зламати канони,

зламати засади

і вийти із схрону

на нові посади.

 

***

Слово –

тебе вогнем очищу

і у вогні переплавлю,

на згарищі і попелищі

новонароджене немовля,

новую Україну прославлю.

 

***


Відчинити | Комментариев 1

Книга "Денниця"


Австраліє, Австраліє,

Ти наша любов давняя,

Милая Австраліє –

Земля обітованная.

 

Гей, австралійці, гей,

Прийшла допомога,

Зібрались хлопці українці

Через море в дорогу.

 

Підоспіли вчасно,

Рятували вдало,

Москаля прогнали –

Рабство впало-впало.

 

Австралійці, австралійки,

Гарні хлопці, гарні жінки,

Гарні українки.

 

Австраліє, Австраліє,

Теплом літа вієш.

Богом вибрана, Австраліє,

Ти за честь стояти вмієш.

 

Канадський легіон

 

Егей, гей, егей

Сурми заспівали.

Це Канади українці,

Славні наші українці

За волю до боротьби стали.

 

Листок кленовий на плечі

І помаранча шапочка з зірками.

Вперед, вперед

Канадський легіон іде

За Україну воювати з ворогами.

 

Канадо – рідна Україно,

Канади славная дружино,

Завжди ти з нами у небезпеці.

Іде на поміч із фортеці

Канадський легіон,

Канади українськая родина.

 

Сміливі хлопці і завзяті

Без страху з нами,

У печалі і при святі

Канадські лицарі, вперед

Вкраїну з рабства визволяти.

 

Гей, гей, егей,

Падає кленовеє листя

На українські терени,

Радіє село і місто.

 

 

Афіна-Паллада

 

Чорноокая дівчина

Стала проти злодія-бандита

З прапором за Україну

 Гордо і відкрито.

 

Юная красуня

Вийшла Батьківщину визволяти –

Москаль-ворог суне

На рідную хату.

 

Афіна,

Афіна-Паллада

Землю захистила,

Юная безстрашная

Москаля побила.

 

Афіна,

Афіна-Паллада

Землю відстояла.

Наша рідна Україна

Вільною стала.

 

Те дівчатко юне

Побило бандита,

Захистило Україну

Гордо і відкрито.

 

(Цей вірш має свою підісторію і є свідченням реального факту. Молода дівчина з грецької діаспори на Україні, років 18, або 20, захищаючи прапор Помаранчевої республіки від велета, нападника росіянина, одним ударом послала його в глубокий нокдаун. Або простіше – відключила.)

 

Оновлення

 

Помаранчевими фарбами

Намалюю квітку

Райдужную, гарную,

Як дівча улітку.

 

Квітка помаранчевая,

Квітка революції

Зірвана, утрачена,

В’яла і замучена.

 

Помаранчевими фарбами

Намалюю небо,

Помаранчевими барвами

Малювати треба.

 

Намалюю душу

В колір помаранчу,

Малювати мушу,

Бо душу утрачу.

 

***

 

Минувся час

Омани і облуди,

Ми воскресаєм, ми живем

І нас багато, і ми всюди

 

 

 

Другу і товаришу Славі Стецько1

 

Стоїть на Мальті пам’ятник,

Як у неволі,

Із каменю отесаний Мамай,

Коліна зігнуті

І руки скручені додолу голі.

Хто він такий

Ніхто там і не знає.

Чуприна зігнута за ліве вухо

І погляд гордий сяє крізь століття,

Хоч зломанеє тіло –

Не зломлений він духом.

Рамена зарубцьовані

Тримають лихоліття,

О, незрівняна Славо,

Твоє ім’я несе держава.

На кого ти покинула сиріт?

Ти віднайшла і вишикувала всіх нас

У спартанську лаву

Нестримним подихом

Своїх останніх літ.

Що варта Україна та

Без... тебе?

І ти пішла ...

Пішла від нас до неба

Святого Боженька просить

Ще раз твою замучену країну,

Ще раз хоч захистить.

 

Коментар:

1.Дружина Ярослава Стецька, політичний діяч, засновник Конгресу українських націоналістів. Одною з багатьох її заслуг є те, що під час становлення незалежності Україна зберегла геральдику, гімн тощо... Завдяки Славі Стецько було зафіксовано, що Українська держава є власністю українського народу.

 

Крути

 

Гей, гей молодії хлопці,

Май постали проти москалів,

Молодії хлопці-охоронці

Української землі,

Соколята,

Орлики небесні,

Не співали вам дівчата

Пісеньки чудесні.

Ані тато, ані мама

Вже вас не зустрінуть,

Поразили вас московські

Отруєні стріли.

Москалі, вороги закляті,

Погубили молодече тіло,

Обірвали життя ваше,

Коли юність ще шуміла.

 

Записано з вуст бродячого

 монаха-самітника з Чернівців


Відчинити

Книга "Денниця" Архангел


Архангел

 

Четверо йшли по підземному ходу,

Четверо шахтарів.

Темная шахта,

Темная сталася з ними пригода.

Живий залишився той, хто успів.

І навалилася чорная маса

На ноги, на плечі і на живіт,

Тисне…

розчавлює шахтарські прикраси.

Сині очі чорніють,

Чорніє синій Божеський світ.

Тисне і тисне,

Кості ще цілі,

Дух підземелля масою править,

Свідомість зімліла.

Нема сили,

Розум робиться здичавілим.

Ні закричати,

Ні застогнати сили немає,

Розум марш похоронний вже грає.

Боженько, Боженько,

Я ж не пожив ще,

Боженько рідненький, ну порятуй!

Рано мені на кладовище,

Чому ж ти, Боже, не чуєш?

У мене є мамочка,

У мене є таточко,

Я жити хочу,

Побачити жіночку,

любити коханочку,

Зустріти день і поспати вночі.

Тонна металу

З породою стала,

Рухається через тіло униз.

Смерть свою пісню

Предвічну почала,

Батюшка в церкві готує ризи.

Їх було четверо

І на одного упала скеля,

Ціла гора придавила його,

Відкрилася прірви темна пустеля,

Ісус Христос постав на Голгофі.

Михайло,

 Степан,

Володя,

Роман.

Негоже людині без покаяння,

Хай троє поможуть

Надія остання.

Блискавка блиснула

І спрацював лонгстрес,

Стали архангелами

Троє біля виступу,

Щоби четвертий воскрес,

Нумо, дружно

Вхопилися, сперлися

І руками

І підняли,

І постаріли роками,

І помокріли гумовані постоли.

Архангел Володя,

Архангел Степан,

Архангел Михайло,

Архангел Роман.

 

Мазанка

 

”Чоловіки стоять над жінками за те, що Аллах дав зверхність одних над другими ...  тих, непокірності яких Ви боїтесь, умовляйте і покидайте їх на ложах, ударяйте їх.” (Коран. Сура ”Жінки” 4.38 (34)

 

Святійший Август,

Тобі Тамара

Принесла кіфару

Солодким голосом піїти

Та вийшли з дебрів – з будуару

Первинні люди-пініїти.1

 

Схопилась молодиця за рушницю

Не злодія нічного полювать,

А з дерева знімать корицю

І шкіру чоловічу знять.

 

Ось дикі скити-людожери

Позориць виганяли2

Межи коні в степ

Для того, щоб вовки пожерли

І щоб непослух стерп.

 

Коліна гладіаторські розбиті

В амфітеатрах – капищах домів,

Жіночою кесарією вкриті

І кліті3 перетворені у хлів.

 

Січ Запорізьська увібралась цвітом,

Немов невіста молода,

Прегарним полудневим літом.

 

Цариця руська Катерина

Зрубала січову калину

І загубила тисячі мужів.

На кіл садила, на палину

І кидала в болото – в рів.

 

А генералка із ООН

Порушила держави Юго Слави

Мирний сон

І бомби кидала на немовлят.

Хіба це диво –

Жінка-кат?

 

Цариця перська Фатіма

Три тисячі зарізала кинджалом,

З отруйним гострим жалом

За те, що у гріху лишилася сама.

 

А волелюбна добра мать

Соромить пробує найвище,

Не допусти нам, Господи, й сказать,

Прости їй, Господи, скоріше.

 

Вже діва в амазонках

Керує щепленим4 зерном

І тягне линву тонку,

Щоб розірвати вічності звено.

 

Ось вам приблизно панорама

Життя від створення Адама.

Висить на цвяшку локонів портрет,

Як баба сіла на хребет

І чоловік, як волоцюга,

Від хати бігає до плуга.

 

Наробиться бідак,

У поті вмиється не раз,

А замість честі має сварку,

Як вхопить бабу сказ.

 

Ось твердість вам і аксіома,

Немов китайськая стіна

Ось вам прелюдія закону

І те, з-за чого йде війна.

 

Коментар:

1. Залишки кіммерійсько-іранських племен, які осіли в Карпатах в часи великих переселень народів; 2. Тут йдеться про поганський звичай; 3. Оселя (давньослав.); 4. Кінь (зі старовірської притчи)








Відчинити | Комментариев 1

Книга "Денниця" Іновірець


Іновірець.

метамістична поема

 

 

«... І за це Бог пошле їм дію омани,

щоб у неправду повірили. Щоб стали засуджені всі, хто не вірив у правду,

але полюбив неправду»

(Друге послання св. ап. Павла до солунян

2.11.12.)

 

Іспит

 

Відкрив Бог уста Свої,

Відкрив Бог Свою любов.

Почуйте, діти Мої на землі,

Бо говорю до вас знову.

 

Ви плачете

І Я вас чую,

Послав вам Вість Благую,

Та ви її не бачите,

Чи знаєте, що вам готую –

Ви плачете.

 

Пошлю вам ангела омани –

Ви станете єдині у гріху.

Для Мене мертві ви,

Час мщення ще настане.

Благословенний іновірець,

Який Мене почув.

 

Бо іншої Я віри,

Я не з вами

І маю Свою міру,

Що Слово сію Я устами.

 

Я є Вінець

І Я Владика миру,

Я є початок і кінець.

Я Бог-Творець –

Я Іновірець.

 

12 КОРДОНІВ

 

Затихлий бій

І стрілянина,

І трасерів вогненний рій...

Осів,

Скінчилась ще одна воєнна днина.

 

Коліна змоклі і сирі

Ми лежимо,

Ми люди мирні.

І ластівки літають ще вгорі,

І ми додому з ластівками летимо,

Ми хочем жити в мирі.

 

Темніє в очах,

Ніби ніч

І тиша наче всюди,

І попіл якийсь дивний

Спадає з наших пліч,

І ми згадали, що ми є люди.

 

Дрімаю.

І всередині легіон дрімає,

Та духи між собою спорять –

“Давай поділимось надвоє”,

Якийсь із них волає.

І вже юрбою,

Мене наверх штовхають,

Допомагають завершитись горю.

 

І ось російський бронепарк,

Колеса бронетранспортерів.

Не встиг сховати я свій карк

Від металевої пантери.

 

А далі. Далі темінь. Йду

Усередині весь твердий,

Як кремінь.

І тиша, темінь…

Ніякої дороги не знайду.

 

Хто я і де я,

Що сталося зі мною,

Якась дурна у голові ідея

І розпач, і нема спокою.

 

Це не дорога –

Я в Космосі бреду

І сяйво Сонця є далеке.

Я хочу бачить Бога,

Я Його знайду.

Чому ж іти мені нелегко.

 

І ось. З’являються мерці,

Хто з них у трунві

По їх мірці,

А хто так лежить,

Поховані у різнім віці

І кожен спить.

 

Це страшно. Я тікаю

І втекти не можу,

Від страху я кричу, волаю,

А голосу не чуть,

Латає темінь огорожу.

 

І знов. З’явилася труна

Напівзогнила і сира

І велет в ній лежить,

І дерев’яна одіж

Для нього є мала,

Та він спокійно собі спить.

 

Я став. І “Отче наш” казав

І велет відійшов

І я пізнав,

Для чого він прийшов.

 

Молітеся за вмерлих,

Людоньки, молітесь,

Їм треба це.

У Бозі жийте, Бога бійтесь,

Бо світ увесь,

Немов одне яйце.

 

Йду далі. На фоні ночі

Зелений силует

І світяться лиш очі.

Летить Противник,

Який він, не секрет,

Чого, я знаю, хоче.

 

Все похололо.

Чим захиститись?

Думка робить кволо,

Забув слова і як молитись.

 

Хтось сунув в руки мені меч,

Не меч –

Це хрест великий,

На плечах чорна сутана.

Підношу наперед себе хрест

Із криком диким.

 

І диво –

Врятувався.

Згинув Демон,

Це сталась моя перша станція,

Удвох із кимось далі йдемо.

 

Якісь планети пролетіли

Біля мене,

Неначебто живі,

Несу я хрест, немов знамено,

Над головою його звів.

 

Посеред поля

Люків шість,

У них вогонь палає,

Внизу живі тіла горять,

Горіть яким судила доля злая.

І корчаться,

Не можуть охолонуть – встать.

 

Якийсь один

Все ж вискочив на гору

Розпечений і скрючений упав,

Та скинутий униз був скоро

І застогнав.

 

Тікаю, утікаю –

Я все це знаю,

Боже, урятуй,

Тебе благаю.

 

І серед неба став Христос,

Рукою знак склав: –

“Я є Бог”,

Тебе Я знав,

Тебе пізнав,

Ще трохи йди дорогою.

 

Іду. Стіна із світла стала,

Не можу перейти,

У мене сила вся пропала,

Я сів й затих.

 

І знов земля,

І знов усе спочатку.

Як добре бачити її здаля

І тяжко як

Нести її печатку.

 

Ох. Я не хочу,

О, Господи, верни,

Верни мене назад

До Себе в небо, Господи,

До Тебе, Господи, я хочу,

Зніми із мене порчу,

О, Господи, Ти свят.

 

Земля чужа для мене –

Чужий світ,

Де небо – моя нене,

Тобі складу завіт.

 

О, люди, люди,

Якби ви знали

З чим граєтесь,

Чого цураєтесь,

То краще б мертвими

Ви стали.

 

Не можу жити серед вас,

 Ну, не можу.

Ви Бога ганьбите,

Я вам усім загинуть допоможу

За те, що робите,

За те!

 

ХАРИЗМА

 

Бога треба славить,

Співати гімни, величать.

Хто проти Нього,

Той не з нами

За Бога

Всім миром треба стать.

 

Нема живого в цьому світі,

Тільки Він один, Отець.

Не попадайте у тенета й сіті,

Він Бог ваш. Я Його співець.

 

Ви мертві,

Дасть Він вам життя,

На кожнім вашім метрі

Тримає Його ангел стяг.

 

Мій крик душевний йде до вас,

Та ви не чуєте мене.

Послідній бо прийшов вже час,

Бо вам нічого не мине.

 

Тримайте книгу дану вам,

Читайте альфа і омега.

Душа – це Бога власність,

Божий храм,

Це дух від Господа

І це не байтів мега.

 

ІНОВІРЕЦЬ

 

Я син людський,

Бо Бога син,

Христа зустрів в житті,

Я син мирський,

Та знаю Заповіді,

 

Що є любов,

Любов уся від Бога,

Що жертви кров –

Це шлях наш і дорога,

Яка є ціль для нас –

Наш Бог – Владика Спас,

Бо Він нас пас,

Він наш іконостас.

 

Яка є правда –

Це слово мовлене в горах,

Що всяка сущність Богу рада,

Радіє Ним в любові

Не за страх.

 

Така є віри суть –

Є варвари, є зрада.

Є путь,

Яким ревнивці щиро йдуть,

Є й інша естакада.

 

А Істини яка є суть,

Яка реаль –

Ті будуть в славі,

Що Бога Богом звуть

І у Христі живуть,

Розп’ятому на хрест, на палі.

 

Господь мій –

Мій Друг,

Найкращий Брат

І мій Отець.

Я після Нього другий,

Він у мені сто крат

І я Його співець,

Я свідок вашої

Над Ним наруги.

 

Нема нічого просто так,

Хто проти Бога –

Той мій ворог

І не приятель

На моїх устах.

Я – світло,

Він є морок.


Відчинити

Книга "Денниця" Гендер


ГЕНДЕР

 

Повість, як дівчата

Полягали спати,

Та під москаля

І не можуть встати,

Честь свою підняти.

Куплені за кусень,

Що застряг.

 

Вже храм Мій

Не святий,

Де гендер увійшов.

По вірі він чужий,

Його нечиста кров.

 

Бабайко. Хто такий бабайко,

Бабайко каже – паритет,

Замість спідниці вбрало

Просто майку –

Антипроекції проект.

 

Ходить бабай між хатами,

Палить він тютюн,

Вбраний він штанами,

Що не скаже – плюне.

 

Сидить бабай у пивничці,

П’є горілочку,

Впала спухла пиця

У тарілочку.

 

Трохи облизався,

Тихо заспівав,

Демон обізвався –

Застогнав.

 

“Не корова і не бик,

Я не баба, не мужик,

Угу-гу.

Утік чоловік з хати

Жіночку шукати,

А жінок нема, нема,

Так я не сама – ма”.

 

Вже відійшла полова від зерна,

Готові дрова для пекельні,

Ті люди – то оті дрова,

Вже гріються пательні.

 

Народив бабай маленьке бабайко,

Вчить його ходити,

Виродило мертву ляльку,

Учить його жити.

 

Куплю собі донечку,

Полягаєм спати,

Рости скорше, понечко,

Разом підем, як дівки, гуляти.

 

А, як п’яні уночі,

Будемо щасливі,

Їсти будем калачі,

Що ростуть на сливі.

 

Уже дванадцять легіонів

Іде згубити землю.

Щоб рятувати душі,

Рятуйтесь, поки ще не темно,

Губитель ангел все порушить.

 

Народилась Галя,

Гарная дівчина,

Стала Анжеліка

“Савсєм, как мущина”.

 

Хлопці бігають за нею,

Вона їх не хоче,

А хіба за гроші

Щось та пополоще.

 

Чи ж то хлопці –

То бабайчині діти.

Миготять у оці

Нема де подіти.

 

Зібралась громада

Над Христом сміятись,

Христа кепкувати,

Усяко назвати,

Та й порадуватись.

 

ІНОВІРЕЦЬ

 

Сказав Христос –

Я є,

Вклонись Мені і слав.

Всю велич Я тобі надав,

Ти ще не був,

А Я вже знав –

Я є.

 

Сказав Христос –

Я – Голова

І я Чоло є віка,

Моя є слава, що жива

І дням твоїм рахую ліки.

 

Ти є людина

І жінка –

Твоя ліва половина.

 

Будь вірним,

Вклонись Мені, пантруй

І Я тебе врятую,

А та, яка постала проти тебе

Не бачитиме неба,

Її Я не почую.

 

Твій ворог – то Мій ворог,

Хто проти тебе – проти Мене йде.

Будь вірний,

Для тебе маю добрі міри,

Для нього маю смерть.

 

Вшаную всяко Я людину –

Умию ноги, обітру,

Бабайко – демон,

Він загине.

Такую маю Я натуру.

 

А жінка хай упросить

Чоловіка о прощенні

І Я прощу, помилую її

І будьте певні.

Будьте певні –

Стою на стороні сім”ї.

 

Ніхто не знає,

Хто така Покрова,

Хтось знає, та не розуміє.

Вже висохла стара діброва,

А нова вже не зазеленіє.

 

Але облишим таємниці,

Ми їх не розгадаєм,

Тяжкі замки там,

Із самої криці,

Ми їх не розламаєм.

 

Згадаєм Діву,

Що родила Сина,

Не Бога, а Людину.

 

Вона – людина не проста,

Вона – цариця

І мала благодать,

Що ангел перед нею став,

Він став молиться.

“Ave Maria” став співать.

 

Та Діва стала матір’ю,

Отримала симпатію

І люди всі, склонили члени,

І зорі всі засяяли ясніше.

Прозріли, долею товчені,

Нема бо жінки більше.

 

Зійди з дороги, ренегат,

Настала днина.

Щезай, щезай, бабай,

Ти – ворог-душекрад.

Йде з Господом людина.


Відчинити | Комментариев 1

Книга "Денниця" Десять вальсів.


“ДЕСЯТЬ ВАЛЬСІВ”

 

Зимовий вальс

 

Танцюєм разом

Серед ялинок і свічок

Тебе тримаю, мов коштовну вазу,

Тебе запрошую в танок.

 

Сукня твоя шовковиста,

Чорна коса, наче ніч,

Усмішка добра, іскриста,

Очі палають відблиском свіч.

 

А білий сніг неторкнутий

Скрипить, немов кришталь,

В очах я можу втонути,

Що закрива вуаль.

 

Веду тебе під руку я

І ти всміхаєшся мені,

Для мене ти стаєш подругою

І маревом у сні.

 

Вальс “Серебринка”

 

Серебринка, серебринка,

Серебринкою тебе назвав.

Ти струнка, немов ялинка,

Я тобі пісні співав.

 

Каблучки стукають об камінь

І браслети задзвеніли.

Щось шепочеш ти устами,

Срібні гуси налетіли.

 

Ми, як лебеді, обоє,

Наче колами літаєм.

Ти зі мною, я з тобою,

Одне одного вітаєм.

 

Серебринка, серебринка –

Дивний танець без упину.

Моя любая дівчинко,

За тобою серце гине.

 

Вальс “Весільний”

 

Ох розплітала я

Та білую косу,

Білую косу я розплела.

 

Милий мій, милий мій

У танок мене просить,

У танок мене просить.

Скінчилась ніч і зійшла зоря.

 

На весіллі, на весіллі

Будем танцювати,

Любі гості мої милі,

Просимо, просимо у танок ставати.

 

Ох розплітала я

Та білую косу,

Та вдягла хустинку.

Молодий та просить,

Просить господиньку.

 

Вальс “Інгинська акація”

 

На морі, на Чорному морі

Зацвіла акація інгинська.

На широкім бурхливім просторі

Ходить хвиля низько.

 

На зустріч ти ідеш до мене,

Мов корабель пливеш,

Мене ти кличеш, кличеш,

Ти мене зовеш.

 

Ой, морячко, мов русалка ти співаєш,

І вінок у косах з променів і квіт.

Наче чароока німфа, сине море обіймаєш,

Обіймаєш цілий світ.

 

Та акація пух рожевий розпустила,

Вона зустрічає нас.

Ох, морячко мила,

Для кохання прийшов час.

 

Вальс “Італійські кружалі”

 

Ой дівчина білолиця,

Та зустріла італійця

На далекій стороні.

 

Ой дівчина білолиця

Полетіла, мовби птиця,

Марить італійцем в сні.

 

Італійка приїжджала

І у хлопця закохалась –

Українська стать.

 

І на хлопця задивилась,

Закохалась, задивилась

Італійка та.

 

Італійка, італійка,

Кароока чародійка,

Італієчка.

 

Вальс “Український ритм”

 

Ой тай розквітла біла лілея,

Біла лілея, біла лілея,

Наче білий світ.

Юна дівчина закохалась у легеня,

Легеня, легеня, що прийшов у сні.

 

Легеню, легеню,

Що ж ти наробив,

Серденько, серденько

Зовсім моє звів.

 

Ждала тебе, ждала тебе,

А ти не прийшов.

Звала тебе, звала тебе,

Ти в похід пішов.

 

Легеню мій, легеню мій,

Я твоя навік.

Любий мій, повернись, постій,

Хоч вернись живий.

 

Вальс “Калиновий кущ”

 

Заколола в коси

Гілочку калини,

Хлопець дівку просить

На заручини.

 

Заколола в коси

Та й прийшла на свято,

Хлопець дівча просить

Разом танцювати.

 

Заколола в коси

Та й пішла у коло,

Хлопець дівча просить

Танцювати скоро.

 

Наче кущ калини,

Гілочка у косах,

Пісня в серце лине,

Хлопець дівча просить.

 

Вальс “Діамантове скерцо”

 

Засвітився Ковш Великий

На безкрайньому небі,

Пізній журавель курлика,

Що летить до тебе.

 

Заграй, заграй, музикантко,

Пісню свого серця.

Серцем заграй, музикантко,

Чародійне скерцо.

 

Заграй, заграй, музикантко,

Щоб дзвеніли звуки.

Станьмо разом танцювати,

Візьмемось за руки.

 

Засвітився Ковш Великий,

Ніби діаманти,

Пісня буде з неба литись,

Будемо співати.

 

Вальс “Siqlatura”

 

Хто ти, хто ти,

Дівчино з Європи,

Ти назви своє ім’я.

 

Дозволь розу серця

Тобі приколоти,

Дівчино з Європи,

Бачу я тебе здаля.

 

Я долаю усі перешкоди,

Щоби знову до тебе прийти.

Підкорила мене твоя врода,

Буду я, там де будеш ти.

 

Дівчино з Європи, дівчино з Європи,

Наші руки сплелись.

Ми танцюєм віденський вальс,

Раз, два, три – робим кроки,

Моя пані, можна запросити вас.

 

Вальс “Школярка”

 

Ах школярочка,

Ох, школярочко,

Візьмемось за руки –

Буде парочка.

 

Я танцюю вальс останній

З вчителькою мого класу.

У життя відкрила ставні

Час за часом,

Час за часом.

 

Я танцюю вальс останній

Із подругою по парті,

Що відкрила в серце ставні

На кохання новій карті.

 

Ах школярочка,

Ох, школярочко,

Візьмемось за руки.

Вийшла в люди нова парочка,

Десь лунають шлюбні звуки.

 


Відчинити

Книга "Денниця" Соломонна.


“СОЛОМОННА”

 

Туга

 

То пісня найвища

Вона над піснями,

Ті звуки і музика та

Нового щастя на попелищі

Про все неможливе,

Що сталося з нами –

Найкраща мелодія,

Хоча і проста.

 

Красива красуня,

Як східна царівна,

Сумує за ласками чоловічими

І скаче по стерні, як дика козуля,

В забвінні мучиться муками вічними.

 

Я прагну твоїх поцілунків і пестощів

І млію від погляду твого нестримного,

І бродять у серці мойому ревнощі.

Я гоню тебе,

Зі мною ти знову незримий.

 

І ми лежимо з тобою

На килимі,

І гладим тіла одне одному.

Ти милий мені,

Я теж тобі мила,

О, скільки у тебе всього

Самого доброго.

 

Я в часі життя вже пройшла багато,

Та краса моя іще юная.

Настало моє,

Прийшло наше свято.

Не чую я зради,

Краса моя тобі приємная

І лиш тобі доступная.

 

Я гоню тебе від себе геть,

Боюсь коханням своїм

Спопелити тебе.

Без тебе мені не життя,

Без тебе лише смерть.

У часі у вічному

Твоя я тепер – милая, любая.

 

Лягаю спати і млію,

Коханий, прийди до мене,

Я в тебе одного вірю,

Затисни мене в обіймах сталених.

 

Кохання моє живе,

Як листя зелене.

 

Минае час і проходить

І більше терпіть я не можу.

На вулиці зла негода.

Холодне без тебе ложе.

 

Краса

 

Слова твої жадібні

Захопили мене, мовби вихор потужній,

Вихор скажений свадібний,

Рухи твої тверді і мужні.

 

Ти для мене, немов очерет у цвітінні,

Ти для мене, немов дике поле,

Ти рано встаєш,

Немов дикі півні.

Я ховаюсь від тебе,

Але ж ти моя доля.

 

Я проходжу повз тебе,

Ти огортаєш мене обіймами.

Відкривається зоряне небо

З ангела гарними співами.

 

Поцілунки мої,

А уста відкриті для тебе.

Ми з тобою, як дві зорі,

На краєчку безкрайнього неба.

 

Руки твої на грудях моїх,

Для тебе збережених.

Вітер нестримний на них затих

Для тебе набухлих, не злежаних.

 

Кохання

 

Я пелюстка, я квітка,

Яка розпустила бутон,

Найкраща перед жінками,

Я – лебідка,

Дарую тобі кохання свого стон,

Усього тебе цілую устами

Серед моїх і твоїх вікон.

 

Ти тримаєш мене ніжно

І пестощі твої чудові.

Наші очі, як дві піжми,

Кохання з коханням у змові.

 

Скажи, любий, чи є хтось

Кращий за мене.

Мої коси – найкращі коси,

Моє тіло твого просить,

Як водоспад гірський,

Й уста мої не солені.

 

Я кажу тобі,

Голубко моя,

Я дивлюсь на стан твій чудовий.

Ти красива, як красива уся земля,

І хода твоя постійно нова.

 

Дивлюсь здалеку, як ти ідеш,

Наче чайка, пливеш по морю,

Де краси тої межі?

Ніжно ім’я я твоє говорю.

 

Мрія

 

Коли я одна уночі,

Згадую тебе, любий,

За тобою дивляться мої очі,

Тобі двері відкрию

Із старого дуба.

 

Сплю, а ти поруч

Мене обіймаєш.

Засвітило уже сонце знадвору,

Я кохаю тебе,

Ти це знаєш.

 

Руки мої

Тягнуться до тебе,

Думаю і млію,

Якже мені тебе, треба.

 

Захоплення

 

У мріях своїх

Піднімаю тебе у безкрайнії хмари,

Із гори високої збіг

До грудей твоїх білих,

Мов до отари.

 

Стегна твої, наче з мармуру виткані,

Наче дві стрімкі Солокії,

Наче шовк після випрання,

Дві найдорожчі мрії.

 

Нарікаю тебе своєю

І тепер ти мені наречена,

І ти стала зорею моєю,

Наче зірка на небі новоспечена.

 

Я любуюсь тобою –

Найкращою

І складаю до ніг свою зброю

Вже назначену.

Я здаюсь у полон –

Твій полон,

Із грудей моїх лине стон –

Це мій радісний стон.

 

Ти уся, наче сад,

Наче райський сад,

Ми з тобою удвох

І наш сват – це наш ангел,

Він небесний сват.

 

Жага

 

Видихаєш ти,

Я вдихаю твої уста.

Це наш час,

Час кохання твого настав.

 

Ми сплелися з тобою,

Немов дві лози.

У коханні не знаю спокою,

На руках своїх я тебе носив.

 

Сонце гасне небесне

Від очей твоїх,

Моє серце знову воскресне

Від любощів і від втіх.

 

Бажання

 

Ти чекаєш години,

Коли я прийду,

Кров у жилах від розпачу стигне –

Томиш ти свою тугу.

 

Мої крепкі долоні

Обіймають тебе за стан,

Мої груди, коханням наповнені,

Цілували твої уста.

 

Обожнювання

 

Я оспівую тебе

У думках своїх

І душа моя вискакує з ребер,

І душа цвіте,

Щоб вогонь не стих.

 

Твої очі із золота зроблені,

Наче бурштин,

Твої зубочки перлами здоблені,

Губи мої на них стигнуть.

 

Лоно твоє прекрасне –

То моє життя,

Темінь від тебе тікає і гасне –

Є любов і нема вороття.

 

Плечі твої – лазурит,

Наче камінь гірський – кришталь,

Наче з мармуру білого литі,

Наче з золотом сталь.

 

Швидше блискавки лечу я,

Щоби обійнять

Твою стать.

Ти лиш думаєш, а я чую,

Буду тобі найгарніші пісні співать.

 

Провидіння

 

Сумніви, сумніви, сумніви,

Ти їх відкинь і забудь.

Очі твої хай не будуть сумними,

Мої очі твої зовуть.

 

Наче вітер міцний –

Ураган

У мені застиг,

Наче золото,

В печах твоїх плавлене,

Це добро твоє, це не лихо.

 

Поклик

 

Думка моя через відстані

І летить, і летить.

Із словами навмисними

Йде чудова та мить.

 

Я коханий твій,

Ти кохана моя любов.

Йди до мене,

Не стій, не стій,

Ось я зву тебе знов.

 

Я кохана твоя,

Я на крилах до тебе лечу,

Як молитву зву я ім’я,

Що люблю не мовчу.

 

Іновірець

 

Я Іновірець,

Я не з вами.

Казав Господь устами

Я Бог Отець,

Я Бог Творець,

Я Празник ваш

Поміж святами.

 

І віра є Моя така

Я сотворив людину

І чоловіка, і йому дружину,

Козачку Я творив для козака.

 

Горітиме вам шкіра,

Коли воскресне достеменно

Інакша ваша міра

І ви чужі для мене.


Відчинити | Комментариев 1
Назад | Вперед



Мое видео

Мои фотоальбомы


Содержание страницы

лічильник днів
Апрель
ПнВтСрЧтПтСбВск
  
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30

Интересы
ДОСЛІДЖУЮ

UA знак свободи, спільно на цілий світ

я все ще надіюсь, що українці існують і вони мають голову, і вони мають честь, і вони є людьми

ОБОЗ.ua